Осінь

Люблю я осінні вечори; навулиці тепла погода і багато людей виходять у двір, аби лише не сидіти в темних бетонних мішках, що звуться квартирами. Я сьогодні теж захотів подихати свіжим повітрям, тому вирішив піти на шкільний спортивний майданчик, щоб зробити декілька вправ. Вийшовши у двір я, мимолові, замилувався теплим вечором та спокоєм, що панував навколо. Є в цьому щось ідилічне, щось з минулого: на лавах під деревами сидять молоді пари й шепочуться про свої, "дуже таємничі справи", пенсіонери поважно пліткують про політику, посеред двору мужики забивають козла, діди поділившись на пари грають в шахи, молоді матусі гуляють з дітьми, якісь дітлахи грають з мячем. Сюди злітаються сотні різноманітних запахів: десь варять борщ, десь сушать гриби,хтось смажить картоплю... Все якось так мирно і по-домашньому, що одразу забуваєш про відсутність гарячої води, про всі дрібниці, такі маленькі, але такі помітні і відчуваєш якусь внутрішньою гармонії, цілісність. Думається,- Можливо, все не так і погано в нашому домі,місті,країні. Можливо, його треба тільки трошки змінити,трошки підфарбувати. Можливо всім іноді треба відволікатися від щурячих перегонів під назвою життя. Адже не всі люди такі, якими здаються зранку в тролейбусі, в кожному є щось особливе, але як же часто ми це забуваємо.
Отже, дорогою до спортмайданчиу я купив собі фруктового морозива і життя здалося заграло новими фарбами. Йдучи собі далі, і думаючи, чи не повернутися бува за ще однією порцією я зустрів свого колишнього однокласника. Це була, насправді,дуже приємна зустріч. Взагалі, дуже приємно зустрічати старих знайомих, і помічати в них цікаві зміни, щось нове, краще, радіти їхнім успіхам. Я от помітив, що в мене в класі, хоч і вчилися одні роздолбаї, але доволі здібні і з багатьох(хоча в класі як і в сімї...)вийдуть люди.
Тож ми трохи потеревенили про життя, що в когось сталося за цей час, хто оженився, в кого що і де, і з гарним настроєм розійшлися по домівках.