Jun. 13th, 2017

mandrivnik: (вовк)





Поехали...

На шляху до будь-якого задуму, чи бажання, найскладніше власне почати щось робити.
Це стосується, як миття підлоги, так і завоювання світу. Лише треба прийняти вольове рішення, що дійсно, таки хочу, і після цього майбутня подія приймає певні обриси, в міру можливостей починаєш скеровувати обставини і змінювати плани відповідно до визначених строків. Аби колесо покотилось з гори, треба спочатку маленький поштовх, а потім лишається тіко швидко-швидко перебирати ногами, щоб не задавило. Отже, в житті краще робити такий випереджувальний крок до змін самому, щоб доля  закатавши рукава, не виписала смачного копняка власноруч. Тому не треба спати на ходу.


Трохи преамбули: згідно літопису у Дрона було бажання (скажемо що це невеличке, з надією, на майбутні глобальні авантюри) самому пройтися відомою в світі лікійською стежкою, але  все це якось кволо звучало: колись-би, якось-би, було б непогано і всяке таке непевне. І це можна зрозуміти, адже не завжди хочеться тягати з собою галасливі кагали людей, шукати для них воду, відвойовувати  гарне місце для ночівлі і всяке таке нудне та організаційне.  Натомість же хочеться повільно, крекчучи на підйомі, поважно тьопати собі горами, слухати пташок, милуватися квіточками, краєвидами і туристками (смотреть на девченок, на весенних , ага), тобто з віком стаєш трохи асоціальним та інертним. На щастя, не склалося у Дрона, як гадалося, бо він проговорився про цю чудову ідею, і я наглим чином повісив йому на шию нашу ватагу бурлаків.  Всі ми трохи  асоціальні, та все це усамітнення маячня, бо в груповому поході  багато плюсів і потім набагато  більше буде  згадати, та навіть дітям розповісти, вже не кажучи, що це безпечніше. Тому Андрій трохи поламався для проформи, і пішов малювати маршрут, а я смикнув кого міг піти з нами. Нажаль не всі з заявлених змогли, і тому звіт доводиться писати мені, а не Аліні, фото не від Сергія Криниці, а від кожного потроху. Та останню хвилину додався Андрій і це теж круто, бо Дрона з Саней я вже знаю стільки, що в поході ми б виглядали, як сімейне тріо, котре разом розміняло третій десяток років і можна навіть речення до кінця не промовляти, аби на тому кінці слухового апарату зрозуміли де загубилися капці і чи не бачив хтось твою вставну щелепу.

Отже, квартет зібраний, всі нежонаті, активісти, комсомольці, не п'ють, не палять, хоч до рани прикладай і готові перти по горах, шоб аж гай шумів і колихалася турецька діброва.
Обмовлюся про обов'язки штатних одиниць в цьому поході. Я складав меню, дрон - маршрут, Саня - ніс аптечку і тягнув фототехніку, а Андрій, як бувалий тягнув найбільший наплічник з казною і стратегічним запасом ковбаси. Оскільки минулі мої походи проходили під девізом: неси багато, і їж що попало (з ким доведеться), то цього разу я ґрунтовно підготувався і набрав сухої, сублімованої і навіть власного виробництва їжі від різних виробників (happy elk,lite cook, їdlo, Maксlо). 


З розрахуном, що вранці і в обід ми їли сублімовані продукти заради економії дорогоцінного часу і щоб можна було більше милуватися мальовничою Туреччиною. Маю сказати за невеликими винятками ніхто з виробників не підвів, окрім останнього, та про це  літописЕць сором'язливо промовчить.
Згідно стратегічного плану бойові групи мали висуватися до точки початку трьома маршрутами, аби заплутати умовного ворога. Моя подорож почалася за день до того і за легендою я мав переночувати у львівському метро де катують кацапів і варять з них смачнющий борщ. Цілий день ходив по місту, метро нажаль було зачинено на переоблік, та познайомився з Іздриком.


А в хостелі знайшов досить оригінальну гру.


Нащастя грати не було з ким, тому я вештався містом Лева і відкривав для себе нові місця, і куточки, котрих там вдосталь.



Наступного для приїхало підкріплення і сповнені радісним передчуттям майбутніх пригод ми вирушили до аеропорту імені Данила Галицького. Звідти ми вирушили до Аеропорту Ататюрка, міста Ататюрка і країни Ататюрка, хоча не виключено, що незабаром перейменують на Ердогана.
В Стамбулі ми зустріли останнього члена експедиції, він був, як заведено в пальто та з газетою. Потім ми  вирішили зробити марш-бросок до центру міста (пам'ятаєте ж Bravery and stupidity). Здавалося б нескладне завдання, якщо маєш 6 годин в запасі, однак до центру міста досить довго їхати на метро, а потім ще йти пішки, бо спражні туристі ходять тільки пішки, а трамвай не по феньшую.  На зворотньому шляху, аби потрапити в локальний термінал треба пройти цілу мережу підземних коридорів. Ідеш ідеш і таке враження наче вийдеш десь на Грушевського. Ще декілька разів Дрон мало не зруйнував всю нашу таємну місію, настільки вправо замаскувавшись під місцевих жителів, що турки-туристи регулярно у нього питали дорогу, і не допомагали навіть роздруківки з розмовника). 
В центрі побували зовсім недовго, кавалерійським наскоком, що і не встигли спитати де там Бістро, однак встигли сфотографувати що там є найважливіше, а саме дві величні мечеті.







Звісно ж це Блакитна Мечеть, котру султан Ахмед (таке незвичне для Туреччини імя ) побудував, коли у нього певний час було дуже багато військових поразок і країна почала здавати позиції, та й підлеглі були в поганому настрої. Друга мечеть це колишній православний візантійський храм Собор Святої Софії. Оскільки ми бігали з виряченими очима, як челноки з сумками в клітку, і не було часу дуже багато роздивлятися, то зробили лише декілька фотографії храмів і тюльпанів і полетіли назад до літака. Андрій лишився на ніч в Стамбулі, партія дала йому завдання розвідати всі злачні місця і дати звіт наступного дня в Анталії. 




Що сказати про місто дьонерів побачене за декілька годин? По інфрактукруті років на 15 попереду нас. З вигляду сучасне і зручне місто.  Все дихає минулим, доісламським, візантійським минулим. Багато європеоїдних облич, адже раніше тут жили і греки і вірмени і хто тільки не жив. Якесь враження напівєвропи, напіварабського світу. 

Лишивши Андрія роздивлятися всю сотню тисяч однакових мечетей ми метнулись кабанчиком, тобто челноком, тільки квадратних сумок не вистачало, до травмаю, метро,аеропорту,  пробігли довжезні лабіринти  переходів, застрибнули сходу на літак і прибули до Анталії. І ось нарешті пригоди почались!!!
Ну як почались, на виході з аеропорту ми спостерігали броунівський рух з українських туристів, що намагалися якимось чином полишити аеропорт. Навігатор сказав, що йти далеко і дуже далеко... та не пройшло і двох годин, і діставши всіх стражів порядку в аеропорту питаннями, ми таки побачили бажаний автобус, котрий крейсує замість трамваїв вночі. Виявилося, що він не зовсім туди їде куди  треба, але  що варто скаженим туристам пройти зайві кілометрів п'ять по нічним вулицям. Поблукавши  вузькими вулицями з важким п'янким запахом цвітіння (Дяка лайфу за інтернет і роумінг), ми стомлені дісталися до омріяної квартири, мріючи про м'які ліжка і душ. Я вже відчував як тепла вода змиває втому. Але пригоди були б не пригоди, якщо б хазяїн квартири просто взяв і підняв трубку, або пустив нас ночувати. Звісно цього не сталося. Ставити намети на вулиці не варіант,  тому дякуючи навігатору ми знайшли поруч якесь пристанище, де написано було готель. Готель, мотель, ночлежка, якось так, в кращих традиціях найдешевших трешових  закладів і фільмів Квентіна Тарантіно.   Але до того, як ми нарешті змогли спочити, довелося пройти раунд національної гри, під назвою торги. За допомови жестів, брайля і листочка з ручкою, ми таки виторгували собі місце для сну і поповзли в номер.


Зважаючи на плями на постілі я спав вдягнутий і сон мій був тривожний і гнівний, бо не знав чи повернуть гроші за заброньовану квартиру. Але вранці настрій поліпшився, адже ми побачили апельсини прямо під нашим номером! І це було круто. Ми потроху почали усвідомлювати,що ми в тропічній зоні. Зібравшись в купу ми вирушили в гастрономічний тур. Настав час скуштувати омріяний дьонер.

Здогадайтесь, хто випив кави?

Нажаль цей дьонер не здивував ні ціною, ні смаком. Але набравшись сил ми вирушили далі.


Ми вирушили на автовокзал очікувати Андрія, та у нього була своя серія пригод. Він затримувався, оскільки його рюкзак вирішив прилетіти окремо від власника іншим рейсом.  І поки наплічник догулював в Стамбулі Андрій чекав його в аеропорту, де бачив дивну картину. На стрічці для багажу катався оркестр і грав різну музику. І це не поганий дьонер Андрію попався, він то навіть на відео засняв)

Ми ж поки чекали на автовокзалі роздивилися цікаве колюче дерево з великими плодами.


Не пройшло і півдня і ми вирушили в похід! А поки їхали в автобусі зустріли.... дівчину з Черкас... вона їхала в похід в групою києвлян. Ми же багато разів зустрічалися з ними протягом походу.


А почався похід з Каньону Гойнюк. Ці тюрські назви такі схожі іноді для нас)




А оскільки вже на фото видно, що ми йдемо в захід сонця, то пройшли ми кілометрів пять і стали на ніч в кемпінгу. Там нас вже чекали представники всіх областей неньки.  А ще ми знайшли в кущах газовий балон, котрий і використовували до кінця походу додатково бо мого пальника.


Наступного дня при прокинусь рано вранці, аби обігнати весь той циганський табір, що стояв в кемпінгу. Бо горами все ж хочеться милуватися не з вікон общаги.


І вирушили ми до того самого каньйону з неприємною назвою. 




На мапі у нас була невеличка печера, котру хлопці обстежили














Тут вже почалася краса







Йшли ми йшли і ось він нарешті каньйон, а водичка в ньому зовсім не літня...


Вже у самому каньйоні нас нагнали київська група дівчат з гідом,  вони лишили наплічники внизу. (good move)) Ми з ними вдягнули гідрокостюми, котрі були в будиночку поруч і пірнули в дуже дуже свіжу воду. Як же я шкодував, що там не було повного гідрокостюму! На зворотньому шляху я мріяв мати рятівний пояс як у дрона). 


Ми йшли до водоспаду котрим перекривався каньйон

Не передати те відчуття, коли заходиш в цю холодну воду в напівзакритому костюмі)
























Дійсно чудове і красиве місце. Ну а хто прийшов раніше усіх, той пройшов нахаляву).








Profile

mandrivnik: (Default)
Maximus Cunctator

June 2017

S M T W T F S
    123
45678910
1112 1314151617
18192021222324
252627282930 

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 20th, 2017 09:16 pm
Powered by Dreamwidth Studios