mandrivnik: (вовк)





Поехали...

На шляху до будь-якого задуму, чи бажання, найскладніше власне почати щось робити.
Це стосується, як миття підлоги, так і завоювання світу. Лише треба прийняти вольове рішення, що дійсно, таки хочу, і після цього майбутня подія приймає певні обриси, в міру можливостей починаєш скеровувати обставини і змінювати плани відповідно до визначених строків. Аби колесо покотилось з гори, треба спочатку маленький поштовх, а потім лишається тіко швидко-швидко перебирати ногами, щоб не задавило. Отже, в житті краще робити такий випереджувальний крок до змін самому, щоб доля  закатавши рукава, не виписала смачного копняка власноруч. Тому не треба спати на ходу.


Трохи преамбули: згідно літопису у Дрона було бажання (скажемо що це невеличке, з надією, на майбутні глобальні авантюри) самому пройтися відомою в світі лікійською стежкою, але  все це якось кволо звучало: колись-би, якось-би, було б непогано і всяке таке непевне. І це можна зрозуміти, адже не завжди хочеться тягати з собою галасливі кагали людей, шукати для них воду, відвойовувати  гарне місце для ночівлі і всяке таке нудне та організаційне.  Натомість же хочеться повільно, крекчучи на підйомі, поважно тьопати собі горами, слухати пташок, милуватися квіточками, краєвидами і туристками (смотреть на девченок, на весенних , ага), тобто з віком стаєш трохи асоціальним та інертним. На щастя, не склалося у Дрона, як гадалося, бо він проговорився про цю чудову ідею, і я наглим чином повісив йому на шию нашу ватагу бурлаків.  Всі ми трохи  асоціальні, та все це усамітнення маячня, бо в груповому поході  багато плюсів і потім набагато  більше буде  згадати, та навіть дітям розповісти, вже не кажучи, що це безпечніше. Тому Андрій трохи поламався для проформи, і пішов малювати маршрут, а я смикнув кого міг піти з нами. Нажаль не всі з заявлених змогли, і тому звіт доводиться писати мені, а не Аліні, фото не від Сергія Криниці, а від кожного потроху. Та останню хвилину додався Андрій і це теж круто, бо Дрона з Саней я вже знаю стільки, що в поході ми б виглядали, як сімейне тріо, котре разом розміняло третій десяток років і можна навіть речення до кінця не промовляти, аби на тому кінці слухового апарату зрозуміли де загубилися капці і чи не бачив хтось твою вставну щелепу.

Отже, квартет зібраний, всі нежонаті, активісти, комсомольці, не п'ють, не палять, хоч до рани прикладай і готові перти по горах, шоб аж гай шумів і колихалася турецька діброва.
Обмовлюся про обов'язки штатних одиниць в цьому поході. Я складав меню, дрон - маршрут, Саня - ніс аптечку і тягнув фототехніку, а Андрій, як бувалий тягнув найбільший наплічник з казною і стратегічним запасом ковбаси. Оскільки минулі мої походи проходили під девізом: неси багато, і їж що попало (з ким доведеться), то цього разу я ґрунтовно підготувався і набрав сухої, сублімованої і навіть власного виробництва їжі від різних виробників (happy elk,lite cook, їdlo, Maксlо). 


З розрахуном, що вранці і в обід ми їли сублімовані продукти заради економії дорогоцінного часу і щоб можна було більше милуватися мальовничою Туреччиною. Маю сказати за невеликими винятками ніхто з виробників не підвів, окрім останнього, та про це  літописЕць сором'язливо промовчить.
Згідно стратегічного плану бойові групи мали висуватися до точки початку трьома маршрутами, аби заплутати умовного ворога. Моя подорож почалася за день до того і за легендою я мав переночувати у львівському метро де катують кацапів і варять з них смачнющий борщ. Цілий день ходив по місту, метро нажаль було зачинено на переоблік, та познайомився з Іздриком.


А в хостелі знайшов досить оригінальну гру.


Нащастя грати не було з ким, тому я вештався містом Лева і відкривав для себе нові місця, і куточки, котрих там вдосталь.



Наступного для приїхало підкріплення і сповнені радісним передчуттям майбутніх пригод ми вирушили до аеропорту імені Данила Галицького. Звідти ми вирушили до Аеропорту Ататюрка, міста Ататюрка і країни Ататюрка, хоча не виключено, що незабаром перейменують на Ердогана.
В Стамбулі ми зустріли останнього члена експедиції, він був, як заведено в пальто та з газетою. Потім ми  вирішили зробити марш-бросок до центру міста (пам'ятаєте ж Bravery and stupidity). Здавалося б нескладне завдання, якщо маєш 6 годин в запасі, однак до центру міста досить довго їхати на метро, а потім ще йти пішки, бо спражні туристі ходять тільки пішки, а трамвай не по феньшую.  На зворотньому шляху, аби потрапити в локальний термінал треба пройти цілу мережу підземних коридорів. Ідеш ідеш і таке враження наче вийдеш десь на Грушевського. Ще декілька разів Дрон мало не зруйнував всю нашу таємну місію, настільки вправо замаскувавшись під місцевих жителів, що турки-туристи регулярно у нього питали дорогу, і не допомагали навіть роздруківки з розмовника). 
В центрі побували зовсім недовго, кавалерійським наскоком, що і не встигли спитати де там Бістро, однак встигли сфотографувати що там є найважливіше, а саме дві величні мечеті.







Звісно ж це Блакитна Мечеть, котру султан Ахмед (таке незвичне для Туреччини імя ) побудував, коли у нього певний час було дуже багато військових поразок і країна почала здавати позиції, та й підлеглі були в поганому настрої. Друга мечеть це колишній православний візантійський храм Собор Святої Софії. Оскільки ми бігали з виряченими очима, як челноки з сумками в клітку, і не було часу дуже багато роздивлятися, то зробили лише декілька фотографії храмів і тюльпанів і полетіли назад до літака. Андрій лишився на ніч в Стамбулі, партія дала йому завдання розвідати всі злачні місця і дати звіт наступного дня в Анталії. 




Що сказати про місто дьонерів побачене за декілька годин? По інфрактукруті років на 15 попереду нас. З вигляду сучасне і зручне місто.  Все дихає минулим, доісламським, візантійським минулим. Багато європеоїдних облич, адже раніше тут жили і греки і вірмени і хто тільки не жив. Якесь враження напівєвропи, напіварабського світу. 

Лишивши Андрія роздивлятися всю сотню тисяч однакових мечетей ми метнулись кабанчиком, тобто челноком, тільки квадратних сумок не вистачало, до травмаю, метро,аеропорту,  пробігли довжезні лабіринти  переходів, застрибнули сходу на літак і прибули до Анталії. І ось нарешті пригоди почались!!!
Ну як почались, на виході з аеропорту ми спостерігали броунівський рух з українських туристів, що намагалися якимось чином полишити аеропорт. Навігатор сказав, що йти далеко і дуже далеко... та не пройшло і двох годин, і діставши всіх стражів порядку в аеропорту питаннями, ми таки побачили бажаний автобус, котрий крейсує замість трамваїв вночі. Виявилося, що він не зовсім туди їде куди  треба, але  що варто скаженим туристам пройти зайві кілометрів п'ять по нічним вулицям. Поблукавши  вузькими вулицями з важким п'янким запахом цвітіння (Дяка лайфу за інтернет і роумінг), ми стомлені дісталися до омріяної квартири, мріючи про м'які ліжка і душ. Я вже відчував як тепла вода змиває втому. Але пригоди були б не пригоди, якщо б хазяїн квартири просто взяв і підняв трубку, або пустив нас ночувати. Звісно цього не сталося. Ставити намети на вулиці не варіант,  тому дякуючи навігатору ми знайшли поруч якесь пристанище, де написано було готель. Готель, мотель, ночлежка, якось так, в кращих традиціях найдешевших трешових  закладів і фільмів Квентіна Тарантіно.   Але до того, як ми нарешті змогли спочити, довелося пройти раунд національної гри, під назвою торги. За допомови жестів, брайля і листочка з ручкою, ми таки виторгували собі місце для сну і поповзли в номер.


Зважаючи на плями на постілі я спав вдягнутий і сон мій був тривожний і гнівний, бо не знав чи повернуть гроші за заброньовану квартиру. Але вранці настрій поліпшився, адже ми побачили апельсини прямо під нашим номером! І це було круто. Ми потроху почали усвідомлювати,що ми в тропічній зоні. Зібравшись в купу ми вирушили в гастрономічний тур. Настав час скуштувати омріяний дьонер.

Здогадайтесь, хто випив кави?

Нажаль цей дьонер не здивував ні ціною, ні смаком. Але набравшись сил ми вирушили далі.


Ми вирушили на автовокзал очікувати Андрія, та у нього була своя серія пригод. Він затримувався, оскільки його рюкзак вирішив прилетіти окремо від власника іншим рейсом.  І поки наплічник догулював в Стамбулі Андрій чекав його в аеропорту, де бачив дивну картину. На стрічці для багажу катався оркестр і грав різну музику. І це не поганий дьонер Андрію попався, він то навіть на відео засняв)

Ми ж поки чекали на автовокзалі роздивилися цікаве колюче дерево з великими плодами.


Не пройшло і півдня і ми вирушили в похід! А поки їхали в автобусі зустріли.... дівчину з Черкас... вона їхала в похід в групою києвлян. Ми же багато разів зустрічалися з ними протягом походу.


А почався похід з Каньону Гойнюк. Ці тюрські назви такі схожі іноді для нас)




А оскільки вже на фото видно, що ми йдемо в захід сонця, то пройшли ми кілометрів пять і стали на ніч в кемпінгу. Там нас вже чекали представники всіх областей неньки.  А ще ми знайшли в кущах газовий балон, котрий і використовували до кінця походу додатково бо мого пальника.


Наступного дня при прокинусь рано вранці, аби обігнати весь той циганський табір, що стояв в кемпінгу. Бо горами все ж хочеться милуватися не з вікон общаги.


І вирушили ми до того самого каньйону з неприємною назвою. 




На мапі у нас була невеличка печера, котру хлопці обстежили














Тут вже почалася краса







Йшли ми йшли і ось він нарешті каньйон, а водичка в ньому зовсім не літня...


Вже у самому каньйоні нас нагнали київська група дівчат з гідом,  вони лишили наплічники внизу. (good move)) Ми з ними вдягнули гідрокостюми, котрі були в будиночку поруч і пірнули в дуже дуже свіжу воду. Як же я шкодував, що там не було повного гідрокостюму! На зворотньому шляху я мріяв мати рятівний пояс як у дрона). 


Ми йшли до водоспаду котрим перекривався каньйон

Не передати те відчуття, коли заходиш в цю холодну воду в напівзакритому костюмі)
























Дійсно чудове і красиве місце. Ну а хто прийшов раніше усіх, той пройшов нахаляву).








mandrivnik: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] gorky_look в Бегемоты и антилопы или Лекция о ненависти
Тут стали какие-то дивные претензии на кафедру поступать. Отзвук той эпохи, когда к нам на почту потоком шли бандероли с говном. Только тогда претензии слали неприцельно, по площадям, а сейчас вроде аргументировано. Но запах от посылок, походу, исходит все тот же.

Главная претензия к кафедре, шо ненависти на лекциях стало больше, а веселья – меньше.

Знаете что, если кто-то приходил сюда исключительно посмеяться, то для этого существует Масляков, КВН и команда «Союз». Вот там блять веселуха мутится, обоссаца можно. А у нас на кафедре веселье – побочный продукт, и это надо понимать. А вот ненависть, как раз, продукт основной.

Я слышу деревянный звук, это значит, что кто-то в аудитории упал в обморок, услышав страшное слово «ненависть». Тогда про ненависть придется разрулить подробнее.

Read more... )


mandrivnik: (вовк)
Originally posted by [livejournal.com profile] frankensstein at Спасибо за урок
Не буду лишний раз описывать то, что сегодня происходило в Донецке - это можно увидеть на роликах и фотографиях и в новостях. Скажу лишь одно - после последних событий я поверил, что Россия действительно всегда хотела уничтожить украинскую нацию, как утверждают украинские националисты.

Каюсь, прежде я сомневался в этом. Я не считал Голодомор геноцидом украинцев, хотя и понимал, почему Ющенко напирает именно на такой версии. Я всегда занимал более умеренную позицию по отношению к России, чем украинские националисты. Но теперь - спасибо за урок - я понял, что ошибался.

После того, что я увидел в эти несколько дней, я больше не сомневаюсь, что Россия всегда хотела нас уничтожить. Морила голодом, истребляла, ассимилировала совершенно осознанно - именно за украинское происхождение. Теперь у меня нет в этом никаких сомнений, потому что я своими глазами видел, как пытались убить за украинские флаги в Украине. Теперь я понял, как это происходило раньше - в 30-х, 40-х, 50-х годах в СССР. Раньше не мог себе в полной мере этого представить, а теперь увидел сам, и своим глазам я верю.









Фото Новости Донбасса

Теперь я знаю, что в советской истории нет ни слова правды про бандеровцев. Я понимаю, как из них вылепили монстров, как их оболгали, потому что живой пример у меня перед глазами. Я вижу, как Россия врет сейчас, и я понимаю, что она так врала всегда. Что все, что написано про Украину в российских книгах, снято в российских фильмах - ложь и клевета. Если уж они умудряются так врать в век интернета, когда вся информация есть в сети, то, что уж говорить про 30-40-е годы. ИТАР-ТАСС написали, что в Донецке украинские националисты напали на антифашистскую демонстрацию.




Во всей украинской демонстрации сегодня в Донецке не было ни одного человека, который бы говорил на украинском языке. Не было никаких других знамен, кроме национальных, украинских. Это были не столкновения на почве "фашист-антифашист", даже в том извращенном понимании, которое вкладывает в это противостояние РФ. Это было избиение украинцев русскими нацистами за то, что они украинцы. Этническая чистка.
mandrivnik: (вовк)
Нарешті трішки почав кататися і ось перша верічня покотушка з багаттям і сосисками.
night 3
Ще декілька фото )
mandrivnik: (вовк)
Мій брат на горі крем'яній стоїть
В місяця взяв лице
Розчісує кучері в щиру ніч
Синім тонким гребінцем
Я крикнув з потоку:
"Братку, не час -
почався відстріл овець"
Оглянувся брат,
Схитнувсь як свіча
І випустив гребінець.


Спочивайте з миром патріоти.
mandrivnik: (вовк)
В минулому році(як же він швидко пройшов). Були з хлопцями на веломарафоні в Одесі. У нас на місцевому форумі написав маленький звіт.
http://forum.velo.ck.ua/index.php/topic,2930.120.html

Черты

Nov. 26th, 2013 01:43 pm
mandrivnik: (вовк)
Ибо, кто слушает слово и не исполняет, тот подобен человеку, рассматривающему природные черты лица своего в зеркале: он посмотрел на себя, отошел и тотчас забыл, каков он. Иакова 1:23-25

Чи знаєш ти хто ти, що ти куди йдеш, чи маєш цілі, прокидаючись вранці чи маєш впевненість того, що все у світі правильно і ти зробив все, аби було правильно. Йдучи темним вечором крізь туман чи знаєш, що він обовязково закінчиться і ти зайдеш в теплий дім де чекають? Чи можливо прокидаючись вранці починається ще один сірий день з череди однакових безпечних, але одноманітних днів, котрі чередою стоять у тебе за спиною і так само зникають перед тобою в туманній одноманітності. Люди, обличчя, події, заходи, машини черги...
mandrivnik: (вовк)
Головне питання, котре поставив автор книжки - це перенаселеність нашої земної кулі, і як результат можливий апокаліпсис у вигляді пандемій і загальної моральної і економічної деградації. Сама структура книжки схожа на детектив-головоломку, в якій головним героям треба знайти місце, де божевільний генний інженер сховав вірус, що, начебто, прикінчить купу народу, аби не плодилися, як ті миші). В ході сюжету ролі героїв декілька разів змінювались, а хімік вкінці виявився не таким вже і божевільним, бо вірус виявився не чумою, чи якоюсь ще невідомою болячкою, а вірусом що пригнічував можливість 2/3 населення мати дітей, чим власне начебто і врятував малосімейку під назвою Земля. Сама книжка розбавлена, історичними справками, розповідями про архітектуру Італії, зокрема Флоренції і Венеції.

До чого це я все веду. Тут мені в голову закралася крамольна, а може трохи і параноїдальна думка. Справді, населення після світової війни збільшилося вдвічі, їжі менше, повітря менше, питної води менше, наразі немає фундаментальних стрибків технології, які б покращили наже життя якісно, чи вивели до зірок, а людей більше і більше, а місця менше і менше. І шо як справді якась божевільна людина, а може і не одна, може організація теж вирішили урівняти кількість народу, але не генно, більш банально, наприклад, за допомогою харчових продуктів, додаючи що їм забажається. Наразі в наших, та і в Європейських гастрономах кількість харчових консервантів, згущувачів, затверджувачів і їм подібних настільки велика, що я дивуюся, як досі роги не ростуть. Ну власне, це і є такий собі процес саморегуляції, бідні люди їдять таку їжу, на яку мають достатньо грошей, тому іноді і дітей мати не можуть. Я вже не беру до уваги усіляку генномодифіковану їжу, котрою годують всіх кому не лінь, і наслідки вживання якої нікому не відомі. І є лише єдине нестиковка в моїй теорії. Здається китайцям та індусам до тих всіх хитрих ходів і маніпуляцій немає і діла, хоча наче і обмежили законодавчо кількість дітей.
Але порівняно з харчовими добавками, ідея Брауна про генномодифікуючі віруси виглядає не так вже і погано.
mandrivnik: (вовк)
Мій брат на горі крем'яній стоїть
В місяця взяв лице
Розчісує кучері в щиру ніч
Синім тонким гребінцем
Я крикнув з потоку:
"Братку, не час -
почався відстріл овець"
Оглянувся брат,
Схитнувсь як свіча
І випустив гребінець.

http://www.ex.ua/view/508798
mandrivnik: (вовк)
В понеділок їду на море, днів на пять, в бухту Ласпі. Чесно кажучи, опирався, як міг, бо хлопці в цей самий час зібралися покататися на велах в Карпатах. Для мене веломатрас завжди більш пріоритетний, бо зрештою завжди краще кудись рухатись і шось нове бачити (у звичайних людей від такої покатушки ноги довго гудітимуть)) ніж просто підшкварювати пузяку на пляжі. До того ж просто ненавиджу їхати в спеку в плацкарті на другій полиці. Але не зміг відмовити розбишакам "Авантюристам"і ще декому), вони вже вкотре гомінкою, веселою ватагою їдуть саме в Ласті і кличуть з собою. Мої друзі, це просто нестримний потік розваг і відчайдушності і це мабуть те, що тримає нас разом. Єдине, що вирішив трохи повикаблучуватись і доїхати від Севастополя на велосипеді, і ночувати в своєму наметі(економія должна бьіть економной).
mandrivnik: (вовк)
tim-tom

Трохи про інцидент в аеропорту Копітнарі (Кутаїсі).

Приїхавши в аеропорт запакованими десь за годину до початку реєстрації, якраз грузилися пасажири в Донецьк, ранок був похмурим, накрапав дощ і десь гриміло-блимало, такий же день як і приліт.

Десь за 20 хвилин до початку реєстрації я від таксистів почув що літак буде спізнюватися, і звідки вони знають таку інформацію .
Коли вже реєстрація повинна бути в розпалі - повідомили що літак спізнюється на 6 годин!!!! через технічні проблеми /////

Чекати так чекати, добре що Кутаїсі рядом.
!!! В аеропорту Копітнарі, який працює з серпня 2012 року, немає ні кофематів, ні дьюті-фрі, ні кафешок !!!
Лише кулер з водою на вході та чистій зоні.

Десь о 20:30 по місцевому оголосили реєстрацію. Пройшли реєстрація без наслідків не всі. На питання чи в сумці велосипед - чітка відповідь: "Какой велосипед, слышиш, там гвино, хачапури, одежда, одеяло...", не такі ще допити робили.
Але, декого розкололи і на реєстрації почули бажану відповідь. Ясна справа заставили доплатити не лише двох осіб, а й всю групу.
В дискусію про багаж вели лише 2 особи.

Особливо пригнічує те, що мій багаж визначили як спортивний інвентар і вимагали додаткової виплати. На мої переконання що там колеса для інвалідної коляски для мого любимого діда, менеджер WizzAira в аеропорту Міранда Шоні, не вірила.
Після пошуку моєї сумки серед іншого багажу та огляду через сканер (фото немає) де чітко було видно колеса для інвалідної коляски та одяг і нічого іншого металічного та габаритного, менеджер WizzAira в аеропорту Міранда Шоні, почала не коректно, до своєї зайнятої посади, висловлюватися в мою сторону та звинувачуючи мене в махінаціях та в обмані авіакомпанії... Не слухаючи мої претензії та питання Вона швидко зникла...
Сука ще та.

------------------------
[11:12:26 | Змінено в 11:14:51] Tim-tom -: на спробу фотографувати було отримано безапеляційну заборону, з аргументами на зразок "госбєзапаснасть". Фотку видалив, але ж ми знаємо, що рукапісі нє гарят)) вдома відновив рекавером. На фотографіях зі сканера чітко видно, що велосипеди не є велосипеди, а купа металу, що потребує зборки, зазвичай спортивне спорядження в якості велосипеда, це зняте переднє колесо і розвернуте кермо, тобто з аеропорту можна їхати своїм ходом через 5 хв. Але ці аргументи не хвилювали затяту манагершу, їй треба було відпрацьовувати корпоративні настанови і показувати прикладом як нада нагібать бідних туристів. Отак і попали. Було би може не так прикро, якби не побачене нами розвантажування літака в Києві. Пара сумок виконала стрітову програму по дропам з висоти 3м, бо вантажнику було лінь обережно укласти сумки на конвеєр і він нічого кращого не придумав, як скинути крайні сумки з рівня дверей вантажного відсіку прямо на злітно-посадкову смугу.
--------------------------

На перевірці ручного багажу з нас витрясли всю "душу", це вам не "Жуляни" - де всім побарабану, а в "Копітнарі" витягли всі батарейки, ножичі, креми і навіть бутилочку з водою, а самих бородатих - ощупали з ніг до голови.

В Київ прилетіли о 22:52, швидко пройшли паспортний контроль та перевірку деяких сумок на сканері.
При цьому спізнилися на потяг на 4 години.

ще

Aug. 11th, 2013 12:01 pm
mandrivnik: (вовк)
Ось останній запис. Нажальне булт рі часу ні натхнення дописати звіти за ще декілька днів впершу чеигу через повністю зіпсований настрій і обурення при відльоті. Ми черкали на літак більше 9 годин,після безсоннноі мокроі рочі. Нас в аеропорті майже не покормили за цей час, а апогеем всієі феєріі було те, що доброзичливі співробітники
Компаннія Візейр в особі пані супервайзера Шоні (нізабудім ніпрастім)зідрали з кожного по 690 грн за спортивне обладнання,незважаючи на будь всі наші протести і роздратування, погрожуючи не пуститинас на літак. Як поведінка представника компаніі відносно нас та і ситуація загалом заслуговує осудження. Окрім того споряджерня було виникуто з висоти трьох метрів при розгрузці і було частково пошкоджено. Ось такий мінорний акорд зіпсував трішки загальне враження, але ж має бут і янь чи інь, тому я ставлюся до цього філософськи, ну окрім того що надіслав промінь радості в карму пані Шоні, нехай ій ікнеться.


Останній запис:
Сьогодні мали вилетіти додому з кутаісі о 13-00 але нажаль літак затримався і виліт можливо буде о девятій вечора. З огляду на це ми не встигаємо на черкаський потяг додому і шукаємо варіанти як дістатись до Черкас по прильоту. Але є і добра новина, матиму трішки часу дописати звіти за попередні дні.

12

Aug. 11th, 2013 11:49 am
mandrivnik: (вовк)
День 12
Всю попередню ніч навколо патрулювала ціла купа поліцейських на двоколісних каталках, від чого було ще незручніше, якось навіть соромно, та здоровий пофігізм врешті взяв своє, туалет був поруч, а вода текла з якогось крана :-) Вранці нашвидкоруч позбиравши речі, ми рушили до лазурних берегів Турціі і чарівних лагун... Примітка: По дорозі бачили людей в манішках схожих на двірників, котрі ганяли корів з доріг, чого ніде в Грузіі ми більше не бачили. Приблизно до запланованого турецького міста Хопа було кілометрів 40.Кордон ми пройшли досить швидко, трішки затримались обмінюючи Ларі на Ліри. Грузинська митниця виглядає доволі футуристично, чого не скажер про турецьку, і взагалі після перетину кордону дорога і узбіччя стали схожі на смітник, що було разючим контрастом. Скажу чесно цей день став для мене частково розчаруванням, оскільки в цій частині Турціі ловити рішуче нічого, і день би можна було вважати згаяним, аби не декілька цікавих моментів. Це загалом стосувалося наших спостережень за місцевим битом і населенням. В місті Поті, яке я підозрюю є маленьким індустріальним містечком, навіть при наявності моря, життя кипить якось наче жвавіше ніж в Грузіі, і цьому враженню певно сприяють купа маленьких вулочок з такими ж маленькими магазинчиками. Населення або вештається, або грає в нарди,але таке враження, що посеред робочого дня, роботи ні у кого і нема:-) ще ми зіли по Донеру, це така турецька шаурма, але з дуже смачним мясом, до якого безкоштовно дають кефір,ака айран. В оформленні,заказу мені ласкаво допоміг азербайджанець, якого фортуна дивом занесла в те місто. Тут я для себе відкрив, що турки і азербайджанці спілкуються однією мовою! Вік живи, вік дивуйся.Після перекусу ми пошвендяли трохи по крамницях,нам затягнули до чайхани, ну тобто до чайноі лавки, ну тобто до кафе де лише чай. Чайвсімсподобався і на зворотньому шляху всі нагребли собі додому. Ще троє наших моджахедів поголилися у місцевого брадобрея. Були задоволені надзайно. Хоча я і боявся, що об дрона бритва зламається, та нащастя минулося.:-) На тому місцева екзотика для нас скінчилася. А як так уявляв, що накуплю повні клітчаті сумки турецьких товарів. І наш караван вирушив назад на пошуки сараю. Нажаль ні каравансарайів, ні просто сарайів на дорозі не було і стати на ніч просто було ніде. Ну що ж не завжди коту маслениця... Однак наша щаслива зірка, тобто весь молочних шлях був з нами і коли ми затарившись турецькими ніштяками і вже були на півдорозі до паркуув Батумі раптом побачили диво дивнеє. виявляється набережнаи батумі має бути продовжена, ще кілометри на три і ці самі три кілометри вже пвдготовлені і пальми насаджені і стовпи закопані і велодоріжки, тільки ця частина не поєднана з основною, бракує між ними моста з півкілометри. І ось цей шматочок майже готового раю ми і знашли раптово. Навіть припишу заслуги знаходження собі, все одно більше ніхто не пише:-) Так от на такому чудовому безлюдному пляжі біля чудовоі безлюдноі набережноі ми і зупинились,більше того знайшли пару французів, що подорожують до Індіі. Хлопець був на лігераді а дівчина на велосипеді. Ми з ними мило поспілкувалися, навіть від нашого стоьа іхньому підкинули пляшечку винця, з далеким розрахунком, що вони подивляться за нашими речами, коли ввечері прокотимося в Батумі. Але пляж був такий чудовий величезний і безлюдний, а море таке тепле прозоре і ласкаве, що мимоволі не змогли відмовити собі у насолоді трішки розслабитись, та побавитись у воді і помилувались заходом сонця у море... Потім повкладались у спальниках на пляжі І спали,як діти, ну крім тих, хто обгорів в Батумі на пляжі. Бідний Сааб нагадував Омара і не Хаяма, а того, котрогт щойно витягли з окропу і подали до столу. Алекс теж не пас задніх і випромінював всю палітру рожевих відтінків. Далі буде, а я поки закутаюсь в гамаку і спатиму...
mandrivnik: (вовк)
Повернулися з Турціі, після ночі на безлюдному трикілометровому пляжі з набережною забігли в ту саму кафешку в Батумі і Сааб впевнено і нестримно поглинає місцеві страви
Сьогодні вночі зупинилися поруч французьких мандрівників на лігераді, котрі прямують в сторону Індіі, та про це докладніше трішки потім.

День 11
Батумі круче Маямі
Маленький екскурс в попередній день, коли ми прокотилися вулицями Кутаісі, де побачили чудові велодоріжки, театр, а також місцевого жителя на електровелосипеді Giant, котрий вказав нам дорогу до вокзалу з памятником царю Давиду Будівельнику.Після цього ми зупинилися за містом біля гірського монастиря зведеного тим самим Давидом Будівельником і де його мощі наразі спочивають. Взагалі монастир був центром освіти і культури в ранніх сторіччях,тут була і академія і бібліотека,та і взагалі святі отці мали дуже гарних вид з гори на місто і гірських хребет. Про все це dron, Kassandra, gremlin дізнались пройшовши під три км вгору від табору. В цей самий час інша частина коллективу налагоджувала стосутнки,так би мовити печінкою з місцевим жителем Автанділом і його сімєю. Проявивши стійкість і національну свідомість, та знищивши н-ну кількість літрів вина за процвітання обох народів перемовці досягли певних результатів і вранці нам доставили ще 12 літрів, молоко,хліб і сир. Слава відомій гостинності грузинів. Льоня навіть майже одружився.


Потім неочікувано наступив день 11. Прокинувшись майже до сходу сонця ми зібрали наші речі, погрузили велосипеди на дах маршрутки, бренньіе неопохмеленньіе тела в маршрутку і рушили до Батумі. За декілька годин ми вигрузились в Грузинській перлині у моря. Але ніщо не могло мене підготувати до побаченого. По-перше 12 кілометрова велодоріжка через всю набережну, по-друге купа цікавих речей котрі можна подивитись, це і паркова зона і музикальні фонтани, і дельфінарій і чортове колесо, декілька висотних будівель, численні велопрокати та купа скульптур. За словами місцевих жителів будівництво йде років десять і багато чогт ще в процесі, та і те що є вже чимало. Побудований величезний Шератон готель і ще декілька. Єдине що у нас не склалося з кемпінгом, тому ночували прямо в парку біля моря, цікавий хоч і незвичний досвід, трішки почувалися бродягами, але було классно. Ще знадаю музичний фонтан з тривимірним зображенням. Це було вражаюче дійство. Наразі все, бо сідає батарея.... Далі буде..
mandrivnik: (вовк)
День10
Печера Прометея.
Місцевий житель, котрий вказав мені на неі дорогу і дійсно мав рацію, бо це підземне місто справді вражає. Розмір і оформлення перевершує все бачене мною в криму, це і розмір. Залів, ічудове освітлення і відома класична музика. В кінці печери 300 м.річка поякіц плаває човник. Вийшовши з прохолодноі печери в палючу спеку дня ми з великою неохотою поіхали далі до наступноі не менш відомоі печери під Кутаісі, біля села Самтредіа. Там ми мали побачити рештки динозаврів. Оскільки комплекс, а це саме комплекс з оглядового майданчику, печери і ще деяких туристичних принад знову ж таки находився на вершині гори, то була велика ймовірність, що хтось би побачив наші рештки на підйомі. Та якою ж неймовірно Бурхли вою була наша радість, коли випхавши наши бренні тіла нарешті нагору ми дізнались, що за дивним співпадінням обставим саме сьогодні вівторок, і саме сьогодні визідний. Згадавши клятих рептилій, котрі надумали врізати дуба так високо, ми вже думали спускатись вниз, та хлопці проявили впертість і оскільки моі перемовини з охоронцем. Не дали жодной результату, просто обійшли лісом його будку і принаймні потрапили на оглядовий майданчик. Він зроблений повністю зі скла і нависає над прірвою, та з нього видно Кутаісі і Парламент Грузіі, що схожий на космопорт. Дивлячись вниз з висоти зекономлених 6 ларі за вхід я з гордістю згадав, коли саме в заплакав єврей :-)
Отже після часткового провалу плану відвідин другоі печери ми подалися в Кутаісі, де на нас чекала чудова несподіванка.виявляється в цей день потягу на батумі вже не буде. А буде він лише наступного ранку. Постала дилема між 160 км своім ходом до моря, або потягом в ранці. І звісно ми вибрали.. Третій варіант, провели перемовини з водієм того самого форда транзіта, котрих в Грузіі тищі.. І домовились, що він відвезе нас наступного ранку, а ми тим часом стали табором за 10 км на околицях Кутаісі біля старовинного православного монастиря. Звісно він був відвіданий, афото зроблені і будуть засвічені пізніше. Про те ж, як ми зустріли місцевого жителя Автанділа, з котрим було винищено 10 і куплено ще 12 літрів вина, а також бринзи, молока і хліба наступного разу.

Далі

Aug. 11th, 2013 11:44 am
mandrivnik: (вовк)
Тім том :
як Одисей закинув якір в Ітаці, так ми залипли в Батумі. Райське місце, я вам скажу.. бескінечний пляж, практично безлюдний, пальми, ніяких заборів і платних шезлонгів, прикольні скульптури і найголовніше - велодоріжка вздовж всього берега!

Saab :Хачапури хачу.

Пока інші травляться в макі, я горю, все тіло пече.

Отже день 9
Это был день моей мечты со спусками моей мечты коих over 9000!!!!!! Після Лентехі були постійні спуски, і нарешті зявився асфальт, тобто нормальна європейського класу дорога що дозволяла розвивати нормальну швидкість, моя максимальна в цей день була 73 км. І це з баулом. За день ми подолали приблизно 80 км. І все було б нічого, але вкінці нас чекав останній сюрприз тобто підйом на якому % 6 %8 %10, %12 буквально слідували один за одним, і до того ж почалася така нормальна спека без жодного вітерця. Отак піднімаєшся собі і думаєш ну ось же ж він останній ривочок, а там значочок %10 , і ось знову ну наче ж все, а там %13. Коротше якось доповзли до кінця цієі Валгалли і знову почалися спуски. За даними нашоі розвідки, Ми взяли язика в одному з селищ, попереду мала бути печера <Прометей>. І дійсно на одному з поворотів ми таки побачили завітний знак. Коли ж через два км. Доіхали до мріі спелеолога, то виявилося, що там вихідний і це в понеділок. Штабом було прийнято соломонове рішення стати табором біля самоі печери і не зрушити з місця поки не побачимо ту головешку, що ніс людям непокірний бог. Це був лише початок нашого падіння, коли ми деградували до ночівлі на газонах і смітниках, але про це в наступних серіях.
mandrivnik: (вовк)
День 7
Трохи інформаціі від кепа Сааба
Местіа-Ушгулі.
Виіізд рано вранці, о 13:35. За 2 км від Местіа дорога закінчилася, почалася непривична дорога для Грузііі. Грунт в премішку з камнем та граієм. Перший перевал - Загар, висота по карті 1923 м, а насправді 1956 м. Далі спуск до 1455 м і на дистанцііі 24 км до Ушгулі набір висоти до 2055 м. По участу Местіа-Ушгулі 8 мостів.

Іншими словами якщо вчора всі були трішки мертві, то сьогодні протягом 45 кілометрів набравши два рази по дві тисячі на велосипедах з баулами мертвості додалося вдвічі:-) ну і не забуваємо про дощик який перетворив грунтову дорогу в гуано по якому повзеш з передачею 1 1:-) Сьогодні зустріли вже в кінці подорожі двох австралійських велотуристів і двох швейцарських.Австралійці ідуть з Турціі до Китаю.. В Ушгулі ввечері на вулиці холодно і вогко, що соплі у носі і ті замерзають:-) Собаки тут здоровезні, місцеві жителі напідпитку, і в кожному дворі по вежі. На цьому все піду штурхну Коса шоб не хропів :-)

ень 8.
Переізд з Ушгулі у напряму Лентехі. Середня швидкість 14 км макс. 57 км. Максимальна висота на перевалі 2602 м. Температура на перевалі 12 градусів. Спустилися до висоти 716 після перевалу. Загальна дистанція 80 км.
Перевал був ад і пекло в одному, через різкимй пійдом, грунти, броди, ще бо жандарм сааб розбудив о шостій ранку, а ще тому що вночі через стіну відбувалась якась грузинська драма з плачем сльозами і весь час хтось звав якогось Гогі, певно відомий персонаж в обмежених кругах. До перевалу ми виіхали десь в обід і кожний метр кріпатура давала про себе знати. Зустріли австралійських, австрійських,хорватських, киівських і навіть аргентинських туристів. Всю другу половину дня був спуск, що було б круто і офігенно, аби не ціла купа проколів і калюжі. Та незважаючи на те, що грязюка обліпила з ніг до голови,постійний спуск після семи днів підйому з висоти 2600 це щось неймовірне і незабутнє.
Наразі стали за два км від Лентехі, відмили говна з веліків і себе, поіли, прикрутили назад ноги і намагаємося доповзти до намету.
Ps сьогодні тім-том відбився від групи, його затягнули на якусь місцеву пьянку, пригостили вином і явствами, нащастя він не піддався спокусі остаточно, а може вирішив, що має недостатню кваліфікацію в алкоспринті і повернувся до нас істи мівіну ...
Page generated Oct. 20th, 2017 09:15 pm
Powered by Dreamwidth Studios