![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Будьте же исполнители слова, а не слышатели только, обманывающие самих себя. Ибо, кто слушает слово и не исполняет, тот подобен человеку, рассматривающему природные черты лица своего в зеркале: он посмотрел на себя, отошел и тотчас забыл, каков он. Но кто вникнет в закон совершенный, закон свободы, и пребудет в нем, тот, будучи не слушателем забывчивым, но исполнителем дела, блажен будет в своем действии. Если кто из вас думает, что он благочестив, и не обуздывает своего языка, но обольщает свое сердце, у того пустое благочестие. Чистое и непорочное благочестие пред Богом и Отцем есть то, чтобы призирать сирот и вдов в их скорбях и хранить себя неоскверненным от мира. (Иакова 1:22-27)
Треба весь час себе рухати вперед, весь час випробовувати на що здатний, бо в цьому є рух і це є накращі ліки від духовного і фізичного застою. Весь час требі підкоряти якісь вершини і підкоривши отримувати задоволення. Звісно я так не роблю завжди, чи то лінь, чи то бажання покою, тиші, відсутності змін. А це найстрашніше, коли людина почне жити своїм ізольованим світом, своєю ракушкою. Від цього вона деградує, деградує в усіх аспектах. Тому треба, треба себе весь час примушувати, якщо ж не вистачає власних сил для того, чи може власна інертність і консервативність не дозволяє, то треба просто зробити так, аби обставини самі примушували тебе. І ще відмічу те, що давно знав: просто необхідно іноді випробовувати себе на межі. Лише тут спливає чого ти вартий, і що саме у тебе всередині. Звісно для кожного межі бувають різні і у кожного це своє, але чим важче випробування, тим більше воно закаляє. І так треба робити часто, дуже часто, бо всі люди мають коротку память, і ми ненадовго запамятовуємо уроки з почутого чи побаченого, а тому час від часу треба оновлювати це знання. Ось, наприклад, добре буди мяким і пушистим, коли ти сидиш в офісі попиваючи чайок і філософствуючи на вільні теми, а чи зможеш ти бути таким самим привітним, коли проїхав, пройшов, пробіг 80 кілометрів, коли тягнув рюкзак годин з 12, чи буде у тебе потім бажання зробити комусь чайку, або допомогти щось зробити не зважаючи на те, що у тебе там болить. І нажаль іноді ловлю себе на думці, що теж не відповідаю своїм власним стандартам, що говорю те, що зазвичай ніколи не кажу.
Треба весь час себе рухати вперед, весь час випробовувати на що здатний, бо в цьому є рух і це є накращі ліки від духовного і фізичного застою. Весь час требі підкоряти якісь вершини і підкоривши отримувати задоволення. Звісно я так не роблю завжди, чи то лінь, чи то бажання покою, тиші, відсутності змін. А це найстрашніше, коли людина почне жити своїм ізольованим світом, своєю ракушкою. Від цього вона деградує, деградує в усіх аспектах. Тому треба, треба себе весь час примушувати, якщо ж не вистачає власних сил для того, чи може власна інертність і консервативність не дозволяє, то треба просто зробити так, аби обставини самі примушували тебе. І ще відмічу те, що давно знав: просто необхідно іноді випробовувати себе на межі. Лише тут спливає чого ти вартий, і що саме у тебе всередині. Звісно для кожного межі бувають різні і у кожного це своє, але чим важче випробування, тим більше воно закаляє. І так треба робити часто, дуже часто, бо всі люди мають коротку память, і ми ненадовго запамятовуємо уроки з почутого чи побаченого, а тому час від часу треба оновлювати це знання. Ось, наприклад, добре буди мяким і пушистим, коли ти сидиш в офісі попиваючи чайок і філософствуючи на вільні теми, а чи зможеш ти бути таким самим привітним, коли проїхав, пройшов, пробіг 80 кілометрів, коли тягнув рюкзак годин з 12, чи буде у тебе потім бажання зробити комусь чайку, або допомогти щось зробити не зважаючи на те, що у тебе там болить. І нажаль іноді ловлю себе на думці, що теж не відповідаю своїм власним стандартам, що говорю те, що зазвичай ніколи не кажу.
