Как всьо хорош начиналось, и как закончилось...самодеятельностью

Нас таки переводять з наступного тижня на триденний графік. Тепер матиму більше часу на всякі речі, які за нормального робочого життя ніяк не вдається встигнути. Мене вже давно чекає з німим докором гітара, що пилиться в кутку і купи фільмів і книжок в оригіналі. Але з іншого боку хоббі на хліб не намажеш і тому я все більше подумую про зміну спеціальності, поки ще вік дозволяє. Мене поки що стримують дві речі: по-перше працюю на фірмі,поки працюється, по-друге усвідомлення того, що це знову пять років навчання і студентського життя. Воно певною мірою прикольне, але лише до певного часу, коли ти усвідомлюєш, що треба вже змінювати свій життєвий статус. Чому це мене знову відвідали думки про навчання? Просто вчора я спілкувався з одногрупницею з Німеччини, яка зробила те, на що в мене колись не вистачило духу. Вона там поступила на навчання на економіку до фаххохшуле і вчиться. Вчора знову пропонувала спробувати, але перш ніж вступати до подібної кабали, завжди треба подумати двічі чи вистачить сил і бажання, бо можна стати вічним студентом і схибитись років до тридцяти. Я бачив таких вічних студентів. Людина не може повернутися додому, бо там ніхто не чекає, та і не комфортно вдома, а залишатись не мають сил. І вся ця тяганина продовжується роками. Може воно так і треба, а я занадто драматизую? Можливо. Не хочеться, просто зависати в такому третьому просторі. "Але хіба маю, мушу")). Добре якось буде. Трохи розімяв пальці, тепер повернуся до свого Controllers Manual.