Ото таке

Я великий інтроверт, певно це якось повязано з деякою консервативністю мого світосприйняття. Буває негативно сприймаю деякі зміни, можливо і не через те, що не хочу їх, а тому що це смінює стабільну налагоджену систему, яка склалася в моїй голові. Так само і з друзями. Дуже довго звикаю до людей, а потім ще довше й болісніше звикаю, коли вони зникли з мого життя, чи наші шляхи розійшлись. Звісно знаючи цей недолік, я працюю над цим, намагаюся бути більш гнучким в деяких питанням, більш толерантним до чогось. Пристосовуюсь, а що робити?) Але все ж до болі прикро, коли люди зникають з горизонта, хоча іноді живуть зовсім поруч. Такого я все одно не розумію і навряд чи зможу. Та цей ліричний відступ був все ж прелюдією перед радісною подією. Бо нащастя не всі друзі зникають і не всі путі розходяться. На цих вихідних в наше місто завітав мій знайомий. Знаєте, бувають люди одного з ваши складу душі. Бачищ їх раз на сто років, але цього вистачає надовго, це якось сповнює. Бо поринаючи у свої сірі будні, я іноді просто забуваю, яке важливе значення і яку теплоту приносить просте життевє спілкування, без заморочок, гри в мовчанку і приховування. Просто спілкуєшся, говориш про різну фігню, смієшся і кльово. Повертаючись до теми, я ось , наприклад, вкотре переконався, що буржуйська гра "боулінг" то не моє, бо не звідти у мене руки ростуть для цієї гри, і з яких би положень і позиції не жбурляв я, начебто круглу кулю, вона все одно летить в довільному напрямку і куди їй заманеться. Які вже кулі не брав, і що не видумував. Єдина компенсація, що весь процес у мене проходив з щумом і гуркотом. Табло показало швидкість 31 км. Незважаючи на мої швидкісні рекорди мене обігнали по очках майже всі крім тих, у кого кривизна рук доходить максимуму. Не можу не зазначити про гру одного з знайомих, що був з нами. Він при своїй вазі(припускаю під 120) шбурляв 15 фунтові шари з тою начебто вайлуватою повільністю так, що дрижала підлога і навіть доріжку раз заклинило. А ще там працює негр Уолтер. Чому я про сніжка згадав? Просто у нас в місті можна на пальцях перелічити всіх афроукраїнців і з цього приводу їх тут знає, чи бачив мало не кожен. Загалом непоганий був день. Ми ще подивилися гуртом кінчик, пограли у більярд, мені зробили справній масаж, а наприкінці вечора вирушили в бар Бітлз "Контрабас".
Підсумовуючи скажу: збираймося, бо ми того варті.

кхе-кхе

Старість не радість.Ось був в тренажерці і зрозумів, що треба знову набрати форму, бо показники стали більш ніж скромними навіть, зважаючи на мою невибагливість щодо резутатів. Час діставати велосипед з гаража і дзвонити хлопцям, аби пограти у футбол.

Метро

Качаю Метро. Подивлюся, що воно за звір.